Вечір, сонце, багатоповерхівки

Уже другий день поспіль спостерігаю, як на місто опускається вечір. Легкими поважними кроками він бреде метушливими вулицями, ходить понад будинками і заглядає в парки та дитячі пісочниці. У мою квартиру він теж заходить непомітно. Спочатку кидає на меблі свої вечірні промінчики,а вже згодом - буквально за якусь годину - все в кімнаті набуває нових, сірих, контурів. Отам зліва -контур серванта, а на ньому - всього лиш контур вазона, справа - контур шафи і ведмедика на ній. За якихось 20 хвилин ці контури зіллються і темнота вже повністю витіснить світло. Непомітно.
А за вікном, ніби нічого не помічаючи, продовжують стрибати на рейках трамваї, набирати швидкості автомобілі та мотоцикли (так, весна - байкерська пора), продовжує сідати сонце. Спочатку воно ховається за дахами багатоповерхівок, а потім і зовсім лягає спати, лишаючи після себе лиш довгий червоний шлейф. Ще за 10 хвилин на вулицях вмикаються ліхтарі, а по домівках - електричні лампочки. І в місто поважно заходить ніч. Отакі думки приходять у голову, коли годуєш малого з 8-ї до 9-ї вечора весною другий день поспіль.