Як ми мили холодильник

Є в мене таке маленьке захоплення - прибирати в понеділок. Після вихідних вичищати підлогу, пилососити коври, витирати пил. Але якось у мене сяйнула геніальна думка: потрібно протерти холодильник ззовні. Малий же постійно грається там магнітами, розмазує по ньому їжу, стукає у двері - треба добряче вимити, щоб аж блищав. 

За цією геніальною думкою наспіла інша: та що там ззовні, треба вже і всередині все помити, скільки там мити - протер, витер - і все готово. Отак наївно думала я. Наївно, бо не врахувала головного "допоміжного" елементу - свого малого.

Нова осінь

Раніше я ніколи не любила осені. Оці затяжні дощі, мокрі ноги, нежить, температура… Завжди хотілось її прогортати. Як ніби читаєш якийсь роман, уже зрозумів початок, і просто «ковтаєш» сторінки, аби добратись до фіналу. Отак у мене було з осінню. Тільки я хотіла «догортати» її якщо не до фіналу, то хоча б до Нового року. 

Наші перші іграшки: як ми обирали ведмедика-співака, пірамідки та м'ячики

Коли нам виповнилось 5 місяців, питання іграшок стало для нас майже на одному рівні з кашками, соками, новим одягом і всіма іншими речами для малюків. Я ж, як відповідальна мама, хотіла, щоб у сина були гарні, хороші і розвиваючі іграшки. До цього питання підійшла енциклопедично: перечитала відгуки про хороші компанії-виробники, про властивість різних іграшок до розвитку дитини, про їхню безпеку і надійність. В інтернеті почала замовляти. 

Магніти з холодильника. Історія

Подруга привезла магнітик з Лондона і я його додала до своєї колекції магнітиків на холодильнику. У людей традиція - збирати листівки, фото, сувеніри з місць, де вони подорожували, а мені привозять магніти й листівки з місць, про які я читала й жодного разу не була. Зате це так стимулює - тепер хочу проїхатись усіма тими "магнітними" місцями.
Не зважаючи, що я жодного разу не була в Барселоні, Мінську чи Туреччині, мої магнітики вже мають багато власних історій.

Трамвайчики

Є в нас одна традиція з малим: щоразу, як тільки виходимо гуляти, ми йдемо дивитись, як їдуть трамвайчики. Потім можемо піти дивитись на машинки на дорозі, але трамвайчики ніколи й ні за якої погоди не пропускаємо. Ми дивимось на них з вікна квартири (з 16 поверху видно половину Борщагівки), слухаємо як вони стукають, коли засинаємо, і навіть вивчили віршик (поки декламує його тільки мама) про трамвай.