Сімейні діалоги

Після прогулянки. 
Я: - Ну як погуляли? Що бачили?
Чоловік: - Та гарно гуляли. Малий так кричав. Ну, не плакав, а так промовисто до когось говорив, ну сварився на когось. Крім мене там був ще голуб, то, думаю, на голуба сварився.

*****

Перші книги. Багато перших книг

Без книг я не уявляю свого життя. Папір, різні за розміром букви, різні обкладинки, ілюстрації - це те, що дає надію, те, на що я витрачу останні гроші, те, на що зможу поміняти купу дорогих речей. Я без книг не вмію жити, я їх патологічно люблю.

Перше грудня і очікування Нового року

Для мене Новий рік починається 1-го грудня. Я люблю ще на початку місяця прикрашати квартиру усілякою святковою мішурою та робити якісь декоративні штуки із хвої, паличок кориці (це не завжди дуже гарно, але ароматно). Мені подобається саме очікувати це свято. Проживати кожен день так, ніби ось-ось увечері буде свято і тому щодня настрій піднесений, якийсь ще більш незвично радісний.

Рік мамського стажу

Мій перший робочий день почався дуже несподівано. Ще зранку я спокійно замітала подвір'я, прибирала в хаті, пекла млинці. Але вже після обіду почалися настирливі телефонні дзвінки і ввечері після шаленої, виснажливої співбесіди мене таки прийняли. Бейджик не видавали, посадову інструкцію теж - просто поклали 3,5-кілограмового маленького боса на мене і повідомили, що все: тепер ти - мама.

Начальник одразу вирішив показати, що, як і до чого, тому не розмінювався на дрібниці, й одразу поставив на нічну зміну. Після такої співбесіди я, м'яко кажучи, думала, що здохну, відкину копита. Але ні - копита лишилися зі мною. 

Ранок без кави - не ранок

Уперше вона була терпка на смак, трішки кислувата і віддавала гіркотою. Не сподобалась. Але згодом без неї не проходив жоден мій день. Вона була зі мною в найкращих і не дуже моментах життя. Ніколи не відверталась, не запитувала де працюю, скільки заробляю. Її не цікавило, з ким зустрічаюсь і чи зустрічаюсь узагалі. Ми чекали одне на одного щоранку і протягом дня. Вона - щоб віддати своє тепло й енергію, я - щоб це забрати в неї. Були періоди, коли мене від неї нудило: першого разу в мене був гастрит, другого - токсикоз.

Мамині фейли: перші ґулі, каша з грудочками та коляска без коліс

На мамських форумах днями якась мама підняла тему татових фейлів. Пожалілася на чоловіка, що той стукнув дитину об умивальник та, коли носив по квартирі, заїхав головою малечі об гарячу лампочку. Інша мама написала, що якось її чоловік переплутав тісто на млинці із супом, нагрів це тісто і нагодував ним дитину, ну і сам поїв заодно. Подібних історій було багато. Але. Я призадумалась і зрозуміла, що в нашій родині подібні фейли трапляються в більшості випадків зі мною.

Як ми мили холодильник

Є в мене таке маленьке захоплення - прибирати в понеділок. Після вихідних вичищати підлогу, пилососити коври, витирати пил. Але якось у мене сяйнула геніальна думка: потрібно протерти холодильник ззовні. Малий же постійно грається там магнітами, розмазує по ньому їжу, стукає у двері - треба добряче вимити, щоб аж блищав. 

За цією геніальною думкою наспіла інша: та що там ззовні, треба вже і всередині все помити, скільки там мити - протер, витер - і все готово. Отак наївно думала я. Наївно, бо не врахувала головного "допоміжного" елементу - свого малого.

Нова осінь

Раніше я ніколи не любила осені. Оці затяжні дощі, мокрі ноги, нежить, температура… Завжди хотілось її прогортати. Як ніби читаєш якийсь роман, уже зрозумів початок, і просто «ковтаєш» сторінки, аби добратись до фіналу. Отак у мене було з осінню. Тільки я хотіла «догортати» її якщо не до фіналу, то хоча б до Нового року. 

Наші перші іграшки: як ми обирали ведмедика-співака, пірамідки та м'ячики

Коли нам виповнилось 5 місяців, питання іграшок стало для нас майже на одному рівні з кашками, соками, новим одягом і всіма іншими речами для малюків. Я ж, як відповідальна мама, хотіла, щоб у сина були гарні, хороші і розвиваючі іграшки. До цього питання підійшла енциклопедично: перечитала відгуки про хороші компанії-виробники, про властивість різних іграшок до розвитку дитини, про їхню безпеку і надійність. В інтернеті почала замовляти. 

Магніти з холодильника. Історія

Подруга привезла магнітик з Лондона і я його додала до своєї колекції магнітиків на холодильнику. У людей традиція - збирати листівки, фото, сувеніри з місць, де вони подорожували, а мені привозять магніти й листівки з місць, про які я читала й жодного разу не була. Зате це так стимулює - тепер хочу проїхатись усіма тими "магнітними" місцями.
Не зважаючи, що я жодного разу не була в Барселоні, Мінську чи Туреччині, мої магнітики вже мають багато власних історій.

Трамвайчики

Є в нас одна традиція з малим: щоразу, як тільки виходимо гуляти, ми йдемо дивитись, як їдуть трамвайчики. Потім можемо піти дивитись на машинки на дорозі, але трамвайчики ніколи й ні за якої погоди не пропускаємо. Ми дивимось на них з вікна квартири (з 16 поверху видно половину Борщагівки), слухаємо як вони стукають, коли засинаємо, і навіть вивчили віршик (поки декламує його тільки мама) про трамвай.

Літо 2015: вулицями дитинства, знайомство зі свинками та багато іншого

Я вже й забула як це: засинати під стукіт коліс трамваю, під тихий ритмічний шум автомобілів, що поспішають навіть уночі, дивитись на безліч маленьких вогнів великого міста з балкону 16-го поверху. Забула, бо це літо ми з малявкою провели в маленькому містечку на Житомирщині. Їхали ми в Баранівку ніби цигани. Ванночка, стільчик для годування, сушка для білизни, матрац у дитяче ліжечко, купа одягу, баночок-скляночок та, звичайно ж, іграшки.

Місця щасливих людей

У кожного в Києві є свій тихий (або не зовсім тихий) куточок, з яким пов"язані купа спогадів, позитивних емоцій і без якого Київ був би не Києвом. У мене це - Золоті Ворота, вулиці Ярославів Вал, Рейтарська.

Саме з цих місць я почала відкривати для себе Київ. От тільки опиняюсь біля Золотих Воріт. І в пам"яті великими літерами - початок другого курсу в інституті, осінь, чорний плащ, кросівки й джинси з маленькими черепами на задніх кишенях, курси англійської на Рейтарській, тепле кафе зі смачнющими пиріжками і дешевим чаєм. Таке враження, що саме от це все відбувалось учора, а не 7 (о Боже, цілих сім!) років тому.

Мої ТОП-5 місць для грудного годування

Ботсад

Не буду сьогодні заглиблюватися в тему грудного годування, його користі для дитини і мами, а одразу почну з того, як це відбувається у нас. А точніше не як, а де.

Коли я відновила грудне годування, то не знала, що настільки перестану соромитись людей. Тепер я можу годувати будь-де і будь-коли. І якщо ще два місяці тому я прикривалась всілякими ковдрочками та хустинками, "акі не смущать мужчін, нєжно отводівших взгляди", то зараз моя позиція така, що хай вони прикривають очі, бо в мене тут мужик їсть. І сороміцького тут нічого немає.

Разом із новими емоціями в мене збільшується спектр місць, де в нас траплялася зупинка нашої "пересувної їдальні".

Дамська сумочка vs мамська сумочка

Ніколи не думала, що щодня носитиму з собою підгузки, вологі серветки (дитячі) і купу іграшок у сумці. Так, сьогодні я глянула на свою сумку і зрозуміла, що її внутрішне наповнення зазнало кардинальних змін. От колись у мій маленький радикюльчик влазив молоток (забула якось вийняти, то так і ходила з ним майже цілий рік), всякі книги-зошити-записники, купа ручок, косметика, серветки (бо в мене як не нежить був постійний, так я десь знайду калюжу і обов'язково треба буде потім чистити чи то одяг, чи взуття або проллю на себе каву тричі за один ранок).

Вечір, сонце, багатоповерхівки

Уже другий день поспіль спостерігаю, як на місто опускається вечір. Легкими поважними кроками він бреде метушливими вулицями, ходить понад будинками і заглядає в парки та дитячі пісочниці. У мою квартиру він теж заходить непомітно. Спочатку кидає на меблі свої вечірні промінчики,а вже згодом - буквально за якусь годину - все в кімнаті набуває нових, сірих, контурів. Отам зліва -контур серванта, а на ньому - всього лиш контур вазона, справа - контур шафи і ведмедика на ній. За якихось 20 хвилин ці контури зіллються і темнота вже повністю витіснить світло. Непомітно.

Панкейки. Готуємо сімейні традиції

Мої панкейки (с)

Золотиста духмяна випічка... Пиріжки із сиром, марципани з вишнею, домашній хліб із полуничним варенням... І це - не просто назви страв, від яких зараз може потекти слина на клавіатуру, це - для багатьох сімей - чудові, яскраві та неповторні сімейні традиції. 

Пам"ятаю, як ми з мамою та меншою сестрою ледь не щовихідних готували всілякі пиріжки, пончики, різноманітні тістечка. З кухні постійно пахло ваніллю та теплом. І ми з сестрою завжди чекали того величного моменту, коли мама з духовки вийме першу порцію наших спільних творінь.

Тертий пиріг. Із малявкою на руках

Фото: mypovar.com

Ті, хто готував (чи пробував готувати) десерти, чули про тертий пиріг. Геніальний рецепт, а найголовніше - недорогий, швидкий у приготуванні і доволі смачний. А от з дитиною на руках його ще й екстремально та цікаво готувати.

Для початку візьміть металеву чи емальовану миску. Тут уся суть у тому, щоб миска була важка і добре трималася на столі, адже ви пам"ятаєте - робити ви все будете однією рукою.

Птахотерапія

Небо в нашому парку (с)

По ранках у парку не чути дитячих криків чи звуків мото-біговелів, не чути казкового автобуса із дзвониками, не чути бабусь,які обговорюють поточні політичні скандали. Зате чути багато-багато птахів. Вони кругом: щось збирають на землі й тротуарах, сидять на деревах і ніби перегукуються між собою. Спочатку починають цвірінчати над нами,потім - далі,а потім - майже в кінці парку. Хоча то,може, вони не перегукуються,а розмовляють кожен про своє. На якомусь дереві  -родинна сварка, на якомусь - пліткують дві сороки, а на тому, дальньому, хтось свариться за іжу.

Мої 4 години на балконі

Одні люди потрапляють в історію, а інші в них вляпуються. Так уже сталось, що я належу до других. Тому моє перше повідомлення в цьому блозі буде про те, як ми з малим 4 години провели на закритому балконі.

Передісторія

Цього тижня вищі небесні сили явно давали знати нам з малим, що гуляти на вулиці з певних причин не вийде. За день до "балкону" ми не могли виїхати в колясці, бо подвійні двері в коридорі хтось так зачинив, що я навіть молотком не змогла їх вистукати. Та це нас не зупинило. Ми вперто повернулись додому, при цьому плачучи на весь поверх, одягли ерго-рюкзак, і пішли гуляти вже без коляски.

Кульмінація

На наступний день ми з малим вирішили, що повторювати вчорашню помилку не варто (нащо лізти в зачинені двері, коли є зручний рюкзак) і ми, гарненько одягнувшись, уже збирались вибігти на вулицю, приймати сонячні весняні ванни і прямо заковтувати вітамін Д (як наставляли лікарі). Та не тут то було. Як тільки ми вийшли на балкон (просто вирішила заспокоїти малого, щоб не виносити кричаще дитя), двері за нами автоматично зачинились зсередини квартири.