На мамських форумах днями якась мама підняла тему татових фейлів. Пожалілася на чоловіка, що той стукнув дитину об умивальник та, коли носив по квартирі, заїхав головою малечі об гарячу лампочку. Інша мама написала, що якось її чоловік переплутав тісто на млинці із супом, нагрів це тісто і нагодував ним дитину, ну і сам поїв заодно. Подібних історій було багато. Але. Я призадумалась і зрозуміла, що в нашій родині подібні фейли трапляються в більшості випадків зі мною.
Коли ми з малим переїхали в Київ, до нас у гості прийшла моя кума. Знімаючи квартиру на 16-му поверсі і маючи нехороший ліфт, я завжди експлуатую всіх гостей допомогти мені виволокти коляску надвір і погуляти з нами. Так було й того разу. Але взимку перед тим, як вийти на мороз, дитину треба ще й одягти. І тут ми так натупили з кумою, що тепер довго сміємось, коли це згадуємо.
А справа була в тому, що ми не знали як одягнути...підгузки. Їх нам віддав колега з чоловікової роботи. А він із жінкою понаклеював на підгузки двосторонній скотч - щоб дитина не знімала повзунки (такий собі маленький секрет). Я ж не одразу зрозуміла, що то скотч і шукала, де перед і зад хвилин з 10. Потім взяла підказку "допомога друга" і запитала в куми як перевіреного експерта, як оце одягати. Та теж роздивлялась, крутила і ледь не нюхала той підгузок, щоб зрозуміти як його одягати. Потім ми, дві дорослі, одружені жінки, навіть запитали в гугла, що то за червона наклейка на підгузнику і як його одягати. Але гугл з нас посміявся і нічим не допоміг. Так ми й одягнули задом наперед підгузники із двостороннім скотчем.
Але то все були маленькі фейли. Зараз дитина з мамою вже набиває перші ґулі.
Найпершу "звізду" на лобі ми отримали в торговельному центрі. У той день ми зустрілись із подругою з роботи (з нею ми в один день пішли в декрет і в один день народили, вона - дівчинку, а я - хлопчика). Взяли візочки для продуктів у супермаркеті і їздили з тими візочками по всьому торговельному центрі, магазині й навіть виїжджали на вулицю. Не зважаючи на те, що наші малі народились в один день, вони - повна протилежність за темпераментом і характером. Там спокійна дівчинка. Не галасує на людях, не просить їсти поза домом і може довгенько гратись спокійно з однією іграшкою. Мій малий крім того, що робить усе навпаки з вищеперерахованого, саме в той день у продуктовому візку ще й крутився як дзига. Він там стояв, сидів, лежав, стрибав, піднімався і падав на п'яту точку, розкидав з візка іграшки, тягнув мене за руку й куртку (і ще й тягнув би за ногу, але до неї не дотягувався). І от під час одного стрибка він не розрахував відстань і заїхав лобом у візок. Потім - усе стандартно: ґуля, циця й сльози. Але стрибати у візку він всеодно не перехотів.
Інша ґуля була вже через два тижні. У тієї ж куми, з якою ми шукали в гуглі способи одягання підгузків. Там малий грався біля ліжка, традиційно стрибав, повзав і тягнувся за чимось на тумбочці. Ну, й не розрахував відстань і дістав у брову від предмета інтер'єру. Там самою лиш ґульою не обійшлося - уже була й кров. Коли я заспокоїла малого, кума запитала: може, ще щось? Маючи на увазі: серветки, переким водню тощо. Так, кажу, вино є? Неси - будемо стрес знімати (це вже зараз смішно, як згадую, а тоді я дійсно перелякалась). Вона й принесла. Ще непочатку пляшку вина.
Як виявилось пізніше: любителі вина з нас нікудишні. Бо ми спромоглися лише всунути штопор у корок і на цьому наше діло заглохло. Я ще силкувалась щось там тягнути, але той корок виліз аж на пару міліметрів і далі ні туди, ні сюди. Подруга ще й посміялась: йшов п'ятий міліметр корка. На що я тактовно відповіла: це поганий штопор або надто хороший корок - щось одне з двох. Тому стрес ми запивали чаєм з бубликами.
Такий фейлів ледь не щодня збирається багато. То в мене замість каші з манкою - каша з грудочками, то я так зніму колеса з коляски, щоб помити їх, що потім не можу одягти, то загублюся в поліклініці (з моїм топографічним критинізмом ще й не таке буває), то просиджу 4 години на балконі, бо двері в нас самозачиняються. Але з таких от ситуацій і складається життя.
А за статистикою, до речі, більше ґав ловлять мами, ніж татусі, бо перші набагато більше часу проводять з дитиною. Тому не сердіться, коли хтось щось зробив не так - ну з ким не буває :)
Ну і порадую смішними картинками. Може, хто не бачив.
Комментариев нет:
Отправить комментарий