Мій перший робочий день почався дуже несподівано. Ще зранку я спокійно замітала подвір'я, прибирала в хаті, пекла млинці. Але вже після обіду почалися настирливі телефонні дзвінки і ввечері після шаленої, виснажливої співбесіди мене таки прийняли. Бейджик не видавали, посадову інструкцію теж - просто поклали 3,5-кілограмового маленького боса на мене і повідомили, що все: тепер ти - мама.
Начальник одразу вирішив показати, що, як і до чого, тому не розмінювався на дрібниці, й одразу поставив на нічну зміну. Після такої співбесіди я, м'яко кажучи, думала, що здохну, відкину копита. Але ні - копита лишилися зі мною.
Перші робочі дні були не надто продуктивні. Мені здавалось, що я не справляюсь, а маленький керівник, як часто і дорослі керівники, не пояснював, чого він хоче і як цьому зарадити.
Перманентно я впадала у відчай, бо як це так: я не знаю, як працювати зі своїм начальником. А він був вимогливим: бували дні, що ледь вдавалось поїсти.
Вихідних теж не було. І лікарняних. І відпусток за власний рахунок. Лиш денні та нічні зміни. Інколи доходило до того, що тримаючи вночі на руках того малого боса, я спросоння колихала пусту коляску.
Але потім я втягнулася в цей графік і ритм. Ми повернулися з нашого райцентру назад до столиці. Тут я освоїла ергорюкзак і нам відкрилися нові горизонти, маршрути, нові виклики.
Я взялася за самоосвіту. Продовжую навчатися й зараз. Тільки на телефоні прочитала майже з десяток книг (це на телефоні з маленьким екранчиком, ще читаю й друковані книги). Від дитячої психології, виховання, до здорового харчування, маркетингу та просто твори художньої літератури.
Постійно перебуваю в пошуку нових рецептів та відкриваю нові грані свого кулінарного таланту. За останні 6 місяців освоїла дріжджове тісто, деякі десерти, різні страви з м'яса, сиру та капусти брокколі. Начиталась статей про властивості заварного та листкового тіста і навіть захотіла купити книгу Джеймі Олівера.
Навчилась робити декілька справ одночасно: гратися з малим і мити холодильник, розмовляти по телефону і збиратися на вулицю (збирати себе й дитя), готувати їсти з дитиною на руках. Навчилася виставляти пріоритети в діях. Узагалі зрозуміла, що таке пріоритети. Освоїла вміння придбання необхідних речей за низькою ціною (для цього передивилась безліч сайтів, перечитала про них купу відгуків, проаналізувала все і зробила свої висновки).
І який висновок я з усього цього зробила? Що бути мамою - це велика робота. Не тяжка, не нудна, а саме велика. Бо з будь-якої роботи з будь-яким графіком можна звільнитись, піти, можна перевестись в інший відділ. Але тут так не пройде. Хоча в цьому й перевага - стабільність, усе-таки. І найголовніше: заради свого маленького боса хочеться розвиватись і рости самому.
Комментариев нет:
Отправить комментарий