Мій власний рецепт полуничного варення

Традиційний рецепт полуничного варення: засипати полуниці цукром, почекати, поки ягоди пустять сік, варити, розлити в банки. Утім, коли біля вас 1,6-річне шило, рецепт трохи коригується.

Як треба розбирати шафу з чоловіком

Це міг бути пост про те, що навчився робити малий з татом або про те, які в нашому районі унікальні пандуси для колясок. Але так сталося, що в суботу ми вирішили помити шафи. Якось ми з малим уже так вирішили помити холодильник - і з цього вийшла ціла історія. Цього ж разу вийшла не так історія, як смішні діалоги. 

Я завжди була Плюшкіним. Мені дуже складно прощатися з речами. Я зберігаю 10 років блокноти зі школи, нашу університетську переписку. Так само мені важко розбирати свої шафи. І хоч скільки речей я звідти не вигрібаю, їх ніби не меншає. 

Книга про Богдана Хмельницького та Стівен Кінг - що ми читаємо після року

- Це - булава, а це - бунчук. Вони - атрибути гетьманства у козаків. А ось місто Чигирин, там жив Богдан Хмельницький, український гетьман.

Так ми читаємо тоненьку книжечку про Богдана Хмельницького. Книга не для дітей. Просто малий почав тягнути з полички наші книги і, якщо знаходить там малюнки, то вимагає їх читати. Тобто показувати на малюнки, називати те, що там намальовано. Але мама іноді вигадує ще й власні історії до різних малюнків.

Музичні смаки майже півторарічного козака

Маленький козак уже слухає музику. Вмикає її на телефоні і танцює під неї. Слухати доводиться те, що я ще два роки тому "накидала" в телефон. Але йому подобається. До того ж, маємо вже кілька фаворитів.

Коротка передмова

Про те, що вагітним треба слухати красиву музику, кажуть, пишуть і говорять з усіх пристроїв. І я пробувала страждати класикою. Дійсно пробувала. Я познаходила купу отих симфоній і вмикала їх собі насильно. Але в перші місяці мене токсикозило, тому нудило від усього, в наступні три було дуже багато роботи, а в останні три вже було не до класики. Тому класика пройшла повз мене і, відповідно, малого в животі.

Мої ілюзії щодо материнства. Частина ІІІ

Отже, настала третя частина моїх невиправданих сподівань та власних міфів щодо материнства. Нагадаю, перша була про вагітність (про те, що не все так мі-мі-мі як у журналах чи кіно), а друга - про те, що не відкрила в собі талантів (як це буває з деякими мамами, які з цих талантів ще й бізнес роблять), не змогла лишати малого майже рік ні на кого (бо гормони не давали) та про те, що дитина виявилась не настільки вередливою й верескливою, як я те собі малювала.

ІЛЮЗІЯ 6. Коли я буду мамою, то оминатиму 10-ю стежкою мамські блоги-форуми

До вагітності, коли гугл ненароком викидав мене на якесь посилання на мамські форуми чи обговорення, я впадала в ступор від дискусій про колір дитячих какульок, крем для маленької дупці від прищів та інтимного життя (то їм ще й щастило, бо воно в них було) після пологів. Я казала собі, що навіть букви чи пробілу моїх у тих групах не буде. Я вірила, що добряче підготувалась, бо прочитала книгу Комаровського та декілька журналів для мам-початківців. Я знала, що всі симптоми можна глянути в інтернеті і вже потім вирішувати, панікувати чи ні.

Мої ілюзії щодо материнства. Частина ІІ

Першу свою ілюзію про вагітність я вже описувала: токсикоз і постійні пошуки туалету. Зараз - мої інші очікування, які себе не виправдали.

ІЛЮЗІЯ 2. Лишати малого на чоловіка/бабусю/няню і тинятись у своїх справах

Я собі планувала, що коли малому стукне 6 місяців, я його закину до бабусі, а сама поїду в столицю вершити кар"єрні подвиги. Або що зможу лишити малого на півдня з пляшкою молока та чоловіком і шугонути на виставку/у кіно/до друзів. "А ось вам", - сказали мої гормони та емоції після появи малого.

Мої ілюзії щодо материнства. Частина І

У житті багато ілюзій, очікувань і стереотипів. З ними, безумовно, легше жити. Але часто вони розчиняються у життєвих подіях і випаровуються в одну хвилину. Це - мої ілюзії щодо материнства. У мене їх було досить багато. Але після народження малого я вкотре переконалась: життя ніколи не йде по плану чи так як ти про це читав/дивився у фільмах. Життя пишуть якісь божевільні сценаристи. І це круто. Тому не варто бути перфекціоністом: все ідеально не буде ніколи, але ідеальними можуть бути маленькі моменти, якими й варто насолоджуватись.

Туш на щоках і сніг у чоботях - моя снігова заметіль 2013-го

Учорашня снігова хуртовина нагадала мені заметіль у Києві в кінці березня 2013-го року. Того разу сніг почав падати у п'ятницю. З неба летіли такі величезні сніжинки, кружляли в танці на головами людей, що вічно поспішають, і красиво встеляли землю. На це дійство дійсно хотілось дивитись. З вікна. Біля теплої батареї з чаєм. 

Зимові замальовки

Гірка. Купа дітей із санчатами, "таблетками" та просто на п'ятій точці з'їжджають по снігу. З цього натовпу зимових мурашок вирізняється мама, яка навідріз відмовляється спускати сина з гірки (це я так спочатку думала):

- Ні, все, досить. Я більше не хочу. Я стомилась.

- Мам, ну ще разочок. Ну, будь ласка.

- Ну, добре-добре.

Думаю: зараз посадить малого в сани, він з'їде, а вона піде за ним ті санчата на гору знову підіймати. Дивлюсь: сама сідає в сани. Думаю: ні, не так - зараз спуститься з гірки разом з ним (це ж який адреналін!), а потім знову на гору буде підійматись.

Сирий фарширований перець, швидкий чізкейк та пляшка з горілкою, що не відкривалась

Якось я намагалась нагодувати чоловіка сирим фаршированим перцем. Він, правда, толерантно сказав, що не дуже хоче таке їсти і пішов на роботу голодний. Коли я сама спробувала своє творіння, то зрозуміла, що теж піду на роботу голодна. Не подумайте, що я була зовсім бездарна хазяйка і не знала, що то сирий перець. Просто він був заморожений. Я подумала, що він уже готовий, протушений, тільки заморожений. Тому зранку швидко закинула його в мікрохвильовку, потім - на сковорідку, а коли перчик піджарився і по кухні рознісся смачний аромат, подумала, що він готовий. Утім, як виявилось, нагрівся він тільки ззовні, а всередині й далі лишився замороженим. І коли я відкусила шматок посередині, то спочатку навіть подумала, що то якесь скло, а то був такий лід. З тих пір ситуація вже значно змінилась: я дещо краще готую і зараз хочу поділитись швидкими та дешевими рецептами десертів.

2016: show must go on!

Перехід у 2016 рік був тихим, сімейним, зимовим, ніжним і спокійним. Ми не готували забагато їжі, тому не стояли на кухні до посиніння. Не видраювали всю квартиру, тому просто насолоджувались часом, проведеним разом. 

31 грудня я гралась з малим: ми складали конструктор, читали книжечки, грали в хованки, удосконалювали ходіння на двох ногах. За вікном тихо ледь-ледь падав сніг. Малий часто підбігав до вікна і махав ручкою трамвайчику, що проїжджав.