Мій власний рецепт полуничного варення

Традиційний рецепт полуничного варення: засипати полуниці цукром, почекати, поки ягоди пустять сік, варити, розлити в банки. Утім, коли біля вас 1,6-річне шило, рецепт трохи коригується.

Процесом, що розпочинає творення варення, є миття полуниці.

Для цього потрібно:

-          Декілька мисок/каструль з водою (полуницю потрібно помити не лише після дороги та пилу, а й після підлоги) – 2-4 шт

-          Ганчірки для миття підлоги – 2-3 шт

-          Полуниця (потрібно брати трохи більше, ніж потрібно для варення, бо під час процесу миття частина її з’їдається, а частина розтирається по підлозі) – залежить від кількості варення

-          Сміттєвий пакет чи відро (для кращого ефекту відро краще брати вже зі сміттям – для півторарічок саме воно) – 1 шт

-          Металеві ложки та виделки (обов’язковий елемент музичного супроводу) – необмежена кількість.

Ці всі інгредієнти викласти на кухні. Головне - почати відривати зелені хвостики в полуниці. Усе інше – музика в стилі «ложкою на каструлі» та всесвітній потоп – в силах організувати ваша дитина. Якщо ви її ще й долучите до роботи: класти чисту полуницю в каструлю чи подавати вам брудну – отримаєте шалені емоції захоплення цієї справою.

Після миття ягід, потрібно дати їм час «прийти до тями»: тобто засипати цукром і лишити на пару годин або навіть на ніч.

Поки полуниця після інтенсивного миття пускає останні соки, повару потрібно прибрати кухню. Це – теж важливий елемент рецептури. Адже кожен повар повинен дбати про свою робочу поверхню. Так як у нас робочим столом була підлога, то відмиваємо спочатку її. Потім – стільчики, кухонні шафи, стіл і дитину.

Потім варимо варення і розливаємо цю красиву яскраво-червону суміш у невеличкі баночки. Аби потім узимку, відкривши одну з них, згадати запах щойно звареного солодкого варення та… армагеддон на кухні. 

А це - мій улюблений момент із "Кульбабового вина" Рея Бредбері, який я майже завчила напам'ять. Дуже теплий і дитячий. Мене він надихає. Готувати. І я теж хочу навчитись робити кульбабове вино...

"... І ось по жолобу в дні преса потекла у глиняний глек спершу струминка, а там і буйний струмінь золотої рідини, що ввібрала у себе весь той прекрасний літній місяць. Потім їй дадуть перебродити, знімуть шумовиння, розіллють у чисті пляшки від томатної підливи й поставлять ті пляшки лискучими рядами на полицю в темному підвалі.

Кульбабове вино.

У самих цих словах учувався смак літа. Те вино й було спіймане і закорковане в пляшках літо. І тепер, коли Дуглас знав - достеменно знав,- що він живий, що на те він і ходить по землі, аби бачити й відчувати увесь навколишній світ, йому здавалося цілком слушним запечатати й зберегти бодай частку свого нового знання і цього особливого врожайного дня,- щоб десь у січні, зимової днини, коли валитиме рясний сніг, тижнями не прозиратиме сонце і, можливо, сьогоднішнє чудо трохи призабудеться, відкоркувати пляшку і враз усе пригадати. Адже це літо мало стати літом нежданих чудес, і йому хотілося всі їх зберегти й позначити, так щоб потім, як тільки забагнеться, він міг спуститися навшпиньки в цю вогку сутінь і сягнути рукою до полиці...

І там рівними рядами стоятимуть пляшки з кульбабовим вином, яке жеврітиме м'яким сяйвом, наче квіти на світанку, і з-під ледь припорошеного скла зблисне сонце нинішнього червня. Поглянеш крізь це вино на холодний зимовий день - і враз розтане сніг, зазеленіє трава, на деревах зацвірінчать птахи й затріпоче на вітерці, мов сила-силенна метеликів, листя і цвіт. А похмуре сіре небо заясніє блакиттю.

Візьмеш літо в руку, націдиш літа в келишок (звісна річ, у манюсінький, у найменший, який є, щоб тільки крапелиночка вмістилася), а тоді піднесеш до рота, скуштуєш - і воно враз розтопить зимовий холод у твоїх жилах..."