Птахотерапія

Небо в нашому парку (с)

По ранках у парку не чути дитячих криків чи звуків мото-біговелів, не чути казкового автобуса із дзвониками, не чути бабусь,які обговорюють поточні політичні скандали. Зате чути багато-багато птахів. Вони кругом: щось збирають на землі й тротуарах, сидять на деревах і ніби перегукуються між собою. Спочатку починають цвірінчати над нами,потім - далі,а потім - майже в кінці парку. Хоча то,може, вони не перегукуються,а розмовляють кожен про своє. На якомусь дереві  -родинна сварка, на якомусь - пліткують дві сороки, а на тому, дальньому, хтось свариться за іжу.

Мої 4 години на балконі

Одні люди потрапляють в історію, а інші в них вляпуються. Так уже сталось, що я належу до других. Тому моє перше повідомлення в цьому блозі буде про те, як ми з малим 4 години провели на закритому балконі.

Передісторія

Цього тижня вищі небесні сили явно давали знати нам з малим, що гуляти на вулиці з певних причин не вийде. За день до "балкону" ми не могли виїхати в колясці, бо подвійні двері в коридорі хтось так зачинив, що я навіть молотком не змогла їх вистукати. Та це нас не зупинило. Ми вперто повернулись додому, при цьому плачучи на весь поверх, одягли ерго-рюкзак, і пішли гуляти вже без коляски.

Кульмінація

На наступний день ми з малим вирішили, що повторювати вчорашню помилку не варто (нащо лізти в зачинені двері, коли є зручний рюкзак) і ми, гарненько одягнувшись, уже збирались вибігти на вулицю, приймати сонячні весняні ванни і прямо заковтувати вітамін Д (як наставляли лікарі). Та не тут то було. Як тільки ми вийшли на балкон (просто вирішила заспокоїти малого, щоб не виносити кричаще дитя), двері за нами автоматично зачинились зсередини квартири.