Передісторія
Цього тижня вищі небесні сили явно давали знати нам з малим, що гуляти на вулиці з певних причин не вийде. За день до "балкону" ми не могли виїхати в колясці, бо подвійні двері в коридорі хтось так зачинив, що я навіть молотком не змогла їх вистукати. Та це нас не зупинило. Ми вперто повернулись додому, при цьому плачучи на весь поверх, одягли ерго-рюкзак, і пішли гуляти вже без коляски.
Кульмінація
На наступний день ми з малим вирішили, що повторювати вчорашню помилку не варто (нащо лізти в зачинені двері, коли є зручний рюкзак) і ми, гарненько одягнувшись, уже збирались вибігти на вулицю, приймати сонячні весняні ванни і прямо заковтувати вітамін Д (як наставляли лікарі). Та не тут то було. Як тільки ми вийшли на балкон (просто вирішила заспокоїти малого, щоб не виносити кричаще дитя), двері за нами автоматично зачинились зсередини квартири.
Почувши несподіваний "клац", я зрозуміла, що сидіти нам доведеться там довго. Бо ж телефон, за іронією долі, я теж із собою на балкон не взяла: "Візьму вже, як буду виходити на вулицю" - подумала я. Одразу згадала свого чоловіка, який так двічі самозакривався, і з якого я довго сміялась.
Розбивати вікно, по-перше, не хотілось, бо квартира ця зйомна і шибка там стоїть величенька, по-друге, на руках була дитина і було страшно, що якийсь уламок може потрапити на неї. Тому ми влаштувались зручно і чекали з роботи тата.
Розв"язка
Чекати довелось чотири години. За ті години я вперше ледь не гордилась собою, що не повикидала з балкону весь мотлох і немотлох, який мені заважав: старі стільчики, маленький журнальний столик, консервовані огірки, засолене сало і т.д. Добре, що я в той день випрала покривало - воно стало в нагоді як штора (сторона-то в нас сонячна і в обідню пору пече добре) і просто чудесно, що не встигла занести в квартиру дитячу переноску з покривалом та подушечкою.
Малий вів себе на диво спокійно: трішки спав, грався своєю шкарпеткою, випраними речами, сміявся з того, як мама стукає в двері (стукала, бо думала: а раптом вони так само відчиняться, як зачинились) та їв. Я безмежно дякувала Богу, що нещодавно таки перевела малого на грудне годування, тому їжею дитина теж була забезпечена.
Ну, а за чотири години нас благополучно відчинив чоловік, який прийшов з роботи. Отак ми сьогодні гуляли
P.S. Не панікуйте і до всього ставтесь з гумором. Адже, якщо не можна змінити ситуації, то можна хоча б змінити ставлення до неї :)
Комментариев нет:
Отправить комментарий