Магніти з холодильника. Історія

Подруга привезла магнітик з Лондона і я його додала до своєї колекції магнітиків на холодильнику. У людей традиція - збирати листівки, фото, сувеніри з місць, де вони подорожували, а мені привозять магніти й листівки з місць, про які я читала й жодного разу не була. Зате це так стимулює - тепер хочу проїхатись усіма тими "магнітними" місцями.
Не зважаючи, що я жодного разу не була в Барселоні, Мінську чи Туреччині, мої магнітики вже мають багато власних історій.

Наприклад, магнітик із Барселони. Привезений 2 чи 3 роки тому. Мені нагадує про тепле море, щоденну сієсту іспанців і собор Саграда Фамілія. Іспанію я полюбила ще зі школи. Тоді я, щоправда, полюбила іспанські пісні й не розуміючи ні слів, ні того як вони правильно вимовляються, співала їх, поки ніхто цього сорому не чув. Коли навчалась в університеті, вирішила самостійно вивчати іспанську он-лайн. Але мене вистачило на алфавіт, цифри і нецензурні вирази. Бо, як казала моя подруга з університету, вивчення будь-якої мови потрібно починати з нецензурщини. Інакше будеш посміхатися як блондинка з собачкою в сумці, коли тебе чемно пошлють, думаючи, що то був комплімент. Для мене Іспанія - це запальна музика, архітектор Гауді, про який вперше прочитала в "Личностях", це Пікассо, про якого писала курсову (не собі, а на замовлення) і, захопившись, начиталась купу біографічних статей і книг. Одним словом, Іспанія, безумовно, та країна, де б я хотіла трішки загубитися, а потім, набравшись вражень, повернутись додому.

Є в мене магнітик з Мінська. Це місто особисто для мене - терра інкогніта. До того, як туди раптово вирішила поїхати моя подруга, я не бачила красивих фотографій звідти, не знала, що там такі величні й водночас камерні собори, навіть не уявляла,що там так чисто, а центр міста не захаращений хмарочосами. Мінськ - це місто, з якого хочеться відкривати для себе Білорусь.

Магнітик з Парижа... Привезла його моя університетська колежанка по парті, а тепер уже й кума. Про Париж знято стільки фільмів, стільки написано і стільки розказано, що, навіть не бувши ні разу в тому місті, ти вже знаєш, як тече Сена, де купити квиток на пароплав, де кав'ярня із запашними тістечками. Ти вже знаєш, які черги до Ейфелевої вежі та в музеї, як їхати в метро та де недорогий хостел. Знаєш, але хочеш усе це спробувати сам. Не на папері, не на фото чи кіноплівці, а відкрити і лишити свій Париж у своєму серці.

Є в мене на холодильнику і магніти з різних куточків України. У Чернівцях я була 4 роки тому, але проїздом і в снігопад. Я їхала від подруги зі свята Маланки. Маршрутка повинна була мене привезти на якийсь край міста, а залізничний вокзал був на іншому кінці Чернівців. Я не боялась потинятись Чернівцями, але подруга, знаючи мене і мою тодішню вдачу потрапляти у всякі веселі історії, попросила свого знайомого провести мені екскурсію. Я приїхала після обіду і тоді ж почався шалений снігопад. Ми тільки й встигли що зайти хвилин на 20 у Чернівецький університет, пройтися центром міста, який я не дуже роздивилась, бо в очі ліпив сніг, і посидіти в якомусь кафе, бо ж зима-мороз - тому я хотіла м'яса. Потім ми ледве не пропустили мій поїзд, бо я чомусь сплутала час відправлення... Тому магнітик і листівка подруги, привезені з Чернівців, так і кличуть повернутись туди знову. І побути спокійним нормальним туристом, хоча мені завжди це рідко вдається.

Останній магніт із Лондона - це як спогад із дитинства, коли ми ще в школі вчили про райони цього міста, про Біг Бен та мости через річку. Може, це й смішно, але для мене Лондон - це ще й асоціація з Гаррі Поттером, з Діккенсоном та красивим Різдвом. Це - всілякі теплі в'язані речі, чай з молоком, Мері Поппінс, консервативні вулиці і затишні будиночки, каміни й крісла-гойдалки. 

Цікаво, що з міст, в яких я була (Львів, Одеса, Варшава, Харків, Севастополь), жодного разу не привезла магнітик. Напевно, туди просто потрібно поїхати ще раз.