Щоранку ми біжимо до моста і зустрічаємо наш улюблений транспорт вигуками: трамвайчик, привіт! А коли він їде зі станції, махаємо енергійно руками: трамвайчик, бувай, гарного дня! При цьому мене інколи пробиває підняти малому руки і вигукувати "Ура!". І дитина сміється, і людям у трамвайчику весело.
Я взагалі люблю гратись, кричати з дітьми, бігати. Виявляється, десь далеко зібралось стільки дитячої енергії, що я вже не можу дочекатись, коли ми будемо малювати пальчиковими фарбами і весь одяг та лице будуть у тих фарбах, коли обливатимемось водою чи кидатимемось сніжками. Мені й зараз цікаво стукати з малим у двері ліфта зі словами "відчиняйтесь швидше", голосно сміятись і грати в барабани на каструлях. Це ж скільки позитиву! Скільки позитиву було заховано після слів "я ж доросла", "завтра на роботу", "ще реферат писати"...
І як цікаво, виявляється, спостерігати за трамвайчиками. Новими, старенькими, з декількома вагонами чи зовсім самотнім - з одним вагоном.
Сьогодні на мосту я побачила, що не одна така в нас на районі. Коли ми прийшли дивитись на час пік, мама з хлопчиком років чотирьох-п'яти, вже стояли там. Хлопчик зосереджено дивився на трамвай, який зупинявся. І коли він рушив зі станції, ми з мамою в один голос сказали: привіт трамвайчику! Сказали, завмерли на секунду, переглянулись, а потім розсміялись.
Подивіться у вікна трамвайчиків дорогою на роботу. Можливо, десь там вам теж якась мама зі своїм малюком бажають гарного дня :)
Комментариев нет:
Отправить комментарий