Мої ілюзії щодо материнства. Частина ІІ

Першу свою ілюзію про вагітність я вже описувала: токсикоз і постійні пошуки туалету. Зараз - мої інші очікування, які себе не виправдали.

ІЛЮЗІЯ 2. Лишати малого на чоловіка/бабусю/няню і тинятись у своїх справах

Я собі планувала, що коли малому стукне 6 місяців, я його закину до бабусі, а сама поїду в столицю вершити кар"єрні подвиги. Або що зможу лишити малого на півдня з пляшкою молока та чоловіком і шугонути на виставку/у кіно/до друзів. "А ось вам", - сказали мої гормони та емоції після появи малого.

РЕАЛЬНІСТЬ. Одразу скажу: я безмежно рада, коли в когось таке виходить. Але в перші місяці дитини мене накривало почуття провини (за будь-що - тут довго пояснювати цю емоційну складову післяпологового "відходняка"), а потім малий так звик бути тільки зі мною, що на будь-які інші руки, в тому числі чоловікові, реагував криком. Тому всі мої походи й гулянки накрились у той момент, коли почалися перейми.

Утім, коли дитя доросло до 6-місячного віку, мене чудово рятував ергорюкзак. Так ми разом змогли гуляти парками, тинятися магазинами та навіть писати статті на телефоні.

ІЛЮЗІЯ 3. Не привчати до рук

Найбезглуздіша моя ілюзія. Я вважала, що дитя повинно спати тільки окремо, брати його  на руки тільки в разі крайньої потреби і взагалі влаштувати йому ледь не спартанські умови.

РЕАЛЬНІСТЬ. І як я могла про таке колись навіть думати? Як можна дивитись на дитину, яка розривається від плачу, шукає тебе та кличе, і не підходити до неї? Маля ж не розуміє, що я вийшла на кухню чи в туалет, чи в душ. Воно думає: все, мене покинули, треба плакати, щоб про мене згадали і звернули на мене увагу.

Тому я свого малого носила стільки, скільки він захотів. І що ви думаєте: звик до рук? Як тільки почав повзати, мама одразу перестала бути засобом для пересування. А як ходити почав, то взагалі - навіть за ручку йти не хоче, навіть на вулиці. Перебирає тими малесенькими ніжками у величезному комбінезоні, а мою руку відпихає і сміється, коли падає чи спотикається. Які тут руки? Незабаром школа, університет - і все, дитя виросло.

Цю картинку ми з чоловіком особливо любимо. Вона відображає всю суть нашого сімейного життя:)

ІЛЮЗІЯ 4. Материнство - час відкриття талантів

Не секрет, що багато мам за час декрету здобувають першу чи другу вищу освіту, започатковують власний бізнес, розкривають свій потенціал у нових для них сферах...

РЕАЛЬНІСТЬ. Я не належу до цих людей. За період після народження малого в мене хіба удосконалився талант засинати в різних позах та в різних місцях чи спати з відкритими очима. Моя увага катастрофічно розсіяна. Був момент, коли я в процесі замішування тіста забула, що готую. Або колихала колиску декілька хвилин, поки не зрозуміла, що дитина в мене на руках. А мій мозок - так не те що акумулювати гідних ідей не може - він узагалі бойкотує будь-яку роботу. Нещодавно допомагала сестрі з тестами з української мови, то думала, що після цього моя голова лусне або ще раз народжу.

Готувати панакоту та шикарні десерти не навчилась. В'язати пробувала, але навіть шарф не довела до кінця (є поважна причина - малий народився). Малювати як не вміла, так і не вмію (тільки розмальовую оці всякі антистресові розмальовки - хороша штука, я вам скажу). Одним словом, декрет пройшов намарно. Тут би хотілось додати: треба повторити, щоб виправити помилки, але мій мозок та шлунок ще досі в шоці.

Єдине, що не закинула, бо не можу без цього жити, - це книги. У цьому я дійсно відкриваю нові грані свого таланту: читаю їх на маленькому екрані телефона, читаю, коли вкладаю малого спати (в одній руці малий, в іншій - книга), читаю величезні томи і навіть он-лайн (чого не робила з університету).

ІЛЮЗІЯ 5. Вередливе, неспокійне та особливо крикливе дитя

Я чомусь себе накручувала, що якщо в мене буде син, то це буде зірвиголова. Усе в хаті буде догори дригом, шум, крик - одним словом Петрик П"яточкін.

РЕАЛЬНІСТЬ. Не скажу, що малий саме втілення спокою та дзену, але його маленькі капості - такі милі та щирі, що викликають у мене тільки сміх. Ну розсипав він вермішель по підлозі - нічого з нею не станеться, якщо її зібрати, а потім зварити (при кипінні всі мікроби згинуть, якщо що). Ну розмотав 2 рулони туалетного паперу й порвав його куски - значить тренує дрібну моторику рук. Розлив відро з водою для підлоги, а мокрою тряпкою почав мити коврик у спальні - хазяйське дитя росте. Вилив на себе півбанки мого крему для обличчя в момент, коли на нас чекає таксі, - зате мама потренує навички швидко збиратись і за секунду ліквідовувати будь-які наслідки.

Для мене - це незабутні моменти. І вони прекрасні.

Єдине, що я з усього цього зрозуміла для себе: неможливо щось знати чи вивчити про дітей. Не буває, ну не існує, універсальних ситуацій, які можна вирішити так, як написано в книзі чи як радять експерти. І маючи сина, якому вже більше року, розумію, що нічого не тямлю в тому, як ростити малюків до року. Бо в кожного - цей шлях свій і він по-доброму дуже особливий.