Уперше вона була терпка на смак, трішки кислувата і віддавала гіркотою. Не сподобалась. Але згодом без неї не проходив жоден мій день. Вона була зі мною в найкращих і не дуже моментах життя. Ніколи не відверталась, не запитувала де працюю, скільки заробляю. Її не цікавило, з ким зустрічаюсь і чи зустрічаюсь узагалі. Ми чекали одне на одного щоранку і протягом дня. Вона - щоб віддати своє тепло й енергію, я - щоб це забрати в неї. Були періоди, коли мене від неї нудило: першого разу в мене був гастрит, другого - токсикоз.
Я обожнюю її з молоком чи просто з цукром. Не люблю хімічних вершків, джемів чи чим там ще поливають каву. Обов'язково хочу спробувати її різновид по-турецьки в оригіналі та із зелених зерен (хоча підозрюю, що смак може виявитись не таким, як я собі це уявляю).
Захоплююсь її ароматом. Завжди перед тим, як пити каву, вдихаю оцей теплий солодкавий запах. У ньому є якась містична енергетика, погодьтесь. Потім можу навіть відставити каву, щоб розтягнути момент зустрічі з нею, і вже потім маленькими ковтками починаю пити. Цю дію теж потрібно робити, не поспішаючи. Кава не любить надмірної швидкості. Вона любить момент. І ним насолоджується. І нехай цей момент триває 5 хвилин, але він є, він не губиться ще за якоюсь іншою дією чи бутербродом, він особливий. Адже це - момент виключно для кави. А вона, як будь-яка жінка, не любить ділити красиві миттєвості ще з кимось.
Коли ще навчалась в університеті, то любила пити каву в кухні на підвіконні. Тоді ще майже ніхто не прокидався (бо вчились ми в другу зміну і 7-ма ранку, то була кара небесна для багатьох студентів), я зачиняла двері на кухню і ми залишались з кавою наодинці. Я дивилась на сусідні будинки, світло у вікнах, людей, що біжать на роботу, збирала докупи свої думки. Часто брала з собою телефон і вмикала якусь хорошу пісню. То були хороші ранки.
На вихідних у гуртожитку під філіжанку з кавою у нас розказувались секрети, ми ділились емоціями, отриманими за тиждень, і часто розказували анекдоти. Отоді-то ми з кавою чи то кава з нами вже точно нікуди не поспішали.
Останній рік я не зовсім можу віддатися своєму захопленню наповну. Бо каву п'ю, коли гуляю з малим. А це означає, що постійно потрібно як не говорити, то хоча б підморгувати й посміхатися, але на пару секунд, поки дитина дивиться на автомобілі чи трамвайчики, підвисаю. Вдихаю знайомий енергійний аромат, роблю ковток. І завмираю...
Це вже потім через 3 секунди біжу з коляскою, махаю руками трамваю, плескаю в долоні, дивлячись на машини, розказую віршики про козу-поїзд-ворону та все інше, що трапиться на очі. Але це все потім, бо до того в мене є своя маленька миттєвість.
Ну, і на додачу - декілька красивих фото філіжанок кави, люб"язно "стирених" на блозі http://365daysofcoffee.tumblr.com/
Комментариев нет:
Отправить комментарий