Мої ілюзії щодо материнства. Частина І

У житті багато ілюзій, очікувань і стереотипів. З ними, безумовно, легше жити. Але часто вони розчиняються у життєвих подіях і випаровуються в одну хвилину. Це - мої ілюзії щодо материнства. У мене їх було досить багато. Але після народження малого я вкотре переконалась: життя ніколи не йде по плану чи так як ти про це читав/дивився у фільмах. Життя пишуть якісь божевільні сценаристи. І це круто. Тому не варто бути перфекціоністом: все ідеально не буде ніколи, але ідеальними можуть бути маленькі моменти, якими й варто насолоджуватись.

ІЛЮЗІЯ 1. Вагітність - це круто і мі-мі-мі

Ця моя ілюзія - величезний і катастрофічний вплив на мою свідомість фільмів, серіалів та ідеального життя зі сторінок інтернету чи журналів. Я думала, що вагітність це коли ти перші місяці стрибаєш як метелик від радості в очікуванні дива, а потім ходиш з гарнесеньким округлим животиком, а на останніх місяцях одягаєш такий модний джинсовий комбінезон для дуже вагітних і неквапно їси смаколики.

РЕАЛЬНІСТЬ. Перших три місяці в мене був страшенний токсикоз. Я скинула багато кілограм, зате почала носити бюстгальтери на три розміри більші (тут приємний бонус - не буду скаржитись). Я думала, що токсикоз - така собі штука, коли тебе декілька раз знудило після сніданку чи вдень. Справді? - запитав мій організм. І зробив мені хардкор. 

Мене не нудило тільки коли я спала. Все. Три місяці майже вся їжа, яку я намагалася через силу в себе запихнути, поверталася назад. У якийсь момент мені навіть було шкода продуктів - чисте викидання грошей в унітаз. Я добиралась до роботи 3-ма маршрутками, бо постійно вискакувала з транспорту, щоб відбігти в кущі. До речі, найбільше мені сподобався бузок та клумба (благо токсикоз припав на весну).

Найтяжче і найстрашніше було на довгих прес-конференціях чи інтерв'ю. Прийшовши на будь-яку зустріч, я завжди в першу чергу шукала туалет і постійно носила з собою воду. Вода та хліб - це все, що приймав мій організм (повірте, не всім вагітним хочеться сала з морозивом). Дуже боялась, щоб мене в прямому сенсі не знудило на експерта. Я засинала в машині, поки ми їхали на зйомку, а інколи мене ледь не тримали оператор чи водій, якщо з кимось чи говорили стоячи.

Після місяця чи навіть за 2-3 тижні "насиченого" раціону, в мене не лишилось сил навіть ходити. Я втрачала свідомість у маршрутках, а декілька сходинок були для мене ніби сходження на Говерлу. Мій тиск упав нижче плінтуса, але при цьому моя лікарка сказала, що не дасть мені лякарняний. 

Після закінчення токсикозу наступні три місяці були доволі непогані. Я збільшувалась в об'ємі і мій шлунок "відводив душу" на смаколиках.

Коли живіт зовсім виріс, а малий у ньому, він почав буцатись. Спочатку це було цікаво і якось навіть загадково: хтось зсередини, кого я ще ні разу в житті не бачила, говорить зі мною. Але потім поштовхи ставали сильнішими. Інколи я собі нагадувала боксерську грушу - тільки мене били зсередини. І, звичайно, на мене мій колишній одяг уже не налазив. Хотіла купити мімішний джинсовий комбез. Але помірявши, зрозуміла, що вагітним, по-перше, важко догодити, по-друге, треба шукати все максимально зручне, а в джинсовому мені було затісно і взагалі незатишно, а по-третє, вже навіть не пам'ятаю третьої причини.

Це була тільки "коротенька" перша частина. Далі буде про "привчати до рук", "лишити на чоловіка" та "спокійне дитя"