Мої ілюзії щодо материнства. Частина ІІІ

Отже, настала третя частина моїх невиправданих сподівань та власних міфів щодо материнства. Нагадаю, перша була про вагітність (про те, що не все так мі-мі-мі як у журналах чи кіно), а друга - про те, що не відкрила в собі талантів (як це буває з деякими мамами, які з цих талантів ще й бізнес роблять), не змогла лишати малого майже рік ні на кого (бо гормони не давали) та про те, що дитина виявилась не настільки вередливою й верескливою, як я те собі малювала.

ІЛЮЗІЯ 6. Коли я буду мамою, то оминатиму 10-ю стежкою мамські блоги-форуми

До вагітності, коли гугл ненароком викидав мене на якесь посилання на мамські форуми чи обговорення, я впадала в ступор від дискусій про колір дитячих какульок, крем для маленької дупці від прищів та інтимного життя (то їм ще й щастило, бо воно в них було) після пологів. Я казала собі, що навіть букви чи пробілу моїх у тих групах не буде. Я вірила, що добряче підготувалась, бо прочитала книгу Комаровського та декілька журналів для мам-початківців. Я знала, що всі симптоми можна глянути в інтернеті і вже потім вирішувати, панікувати чи ні.

РЕАЛЬНІСТЬ. У мене немає паранойї і я не сиджу днями на мамських форумах, дуже рідко читаю сайти для батьків, але інколи заходжу в групу для мамусь у ФБ. Бо як виявилось, у книгах не все пишуть. А реальні мами з соцмережі в деяких питаннях (не у всіх, звісно) можуть краще проконсультувати ніж сердита медсестра чи педіатр із поліклініки.

Я не думала, що звичайний зимовий комбінезон так важко обрати і потрібно врахувати купу моментів. Я не думала, що зараз така сила-силенна іграшок, що можна в них загубитися, а дитина в результаті гратиметься кришечками й кастрюльками. Я не думала, що під час грудного годування через лактостаз, може бути температура під 40, яка не збивається. Я не думала, що депресія після пологів - це не міф. Я багато про що не знала... Але як добре, що ми живемо в епоху інтернету, з якого можна брати крім інформації ще й звичайну людяну підтримку, жарти та просто пригоршнями черпати хороший настрій. 

Адже, коли дитя розбиває ніс, то хочеться від мам, які подібне пережили, почути, що ти - нормальна мама і ніс незабаром загоїться. Або коли дитина прокидається о 4-й ранку, тому що час перевели назад, то якось легше стає від думки, що ти не один такий жайворонок із роду дятлових. Чи коли лізуть зуби і третій день підряд малятко плаче, а ти ридаєш біля нього, то хочеться просто прочитати "тримайся, це мине".

І за цей винахід груп у соцмережах я би розцілувала при зустрічі Цукерберга.

ІЛЮЗІЯ 7. У мене не буде часу готувати і ми їстимемо пельмені або напівфабрикати

Я думала, що після народження малого, мої кулінарні вміння помруть, навіть не народившись. Що ми їстимемо як не куплені пельмені, так вареники чи котлетки із магазинів напівфабрикатів.

РЕАЛЬНІСТЬ. Я не знаю, як це виходить, але я готую. При чому, печу пиріжки, рогалики, всілякі пироги, запікаю м'ясо та роблю тушковану рибу. Освоїла дріжджове тісто. Я. Дріжджове тісто. До вагітності, коли я спробувала приготувати таке тісто, то в мене вийшов зацементований пляц, який пішов у смітник, навіть не потрапивши до духовки. А коли я спробувала зробити торт, який перед тим скуштувала в гостях, то теж вийшло щось не те. Потім "щось не те" полежало майже тиждень під гарним рушником (щоб же ж не засохло, боронь Боже) і теж пішло слідом за першим дріжджовим тістом. А скільки я намагалась зробити молочне желе (чи як на нього зараз красиво кажуть - панакота). І всі мої спроби закінчувались молоком, що скипілось і стало схожим на рідкий сир. 

Але зараз... Так, зараз я теж інколи можу пересолити вінегрет чи з вареного рису зробити смажений коричневого кольору. Але мені хочеться готувати. Хочеться пробувати нові рецепти. Чекати, поки якась смакота допечеться в духовій шафі. Радувати якимись смаколиками свою сім'ю. І хоч на багато страв не вистачає ресурсів я все ж готую.

От минулого року місила тісто на пасочки, граючись з малим, що лежав у колясці біля столу. Робила тертий пиріг, тримаючи дитину в лівій руці, а правою замішуючи тісто. Зараз стало легше: малий мені вже підносить качалки, розсипає макарони по кухні і взагалі я можу місити двома руками, а вже ногою запускати машинку. І готую я не тому, що чоловік проти постійних макарон чи гречки (він узагалі на мої кулінарні вміння не скаржиться, а інколи ще й сам щось смачне готує), а тому що дійсно це люблю.

Я люблю шукати цікаві (а головне - швидкі) рецепти. Хочу зробити собі такий великий і красивий зошит-записник, куди писатиму сама чи вклеюватиму хороші рецепти. Люблю, коли малий тягнеться за рогаликом мого виробництва і з радістю наминає суп чи кашу.

На цьому етапі поки що закінчилось моє ламання стереотипів, але не закінчились самі ілюзії. Я от, наприклад, думаю, що малий (коли вже буде не малий) слухатиме якийсь рок і ми разом ходитимемо на рок-концерти (у різних компаніях). Я думаю, що для мене (так, саме для мене) буде великим стресом перший дитсадок. А коли він буде випускатися зі школи, то я ридатиму на останньому дзвонику. Тому ілюзії та контрілюзії ще будуть. Треба лиш трішки почекати :)