Як треба розбирати шафу з чоловіком

Це міг бути пост про те, що навчився робити малий з татом або про те, які в нашому районі унікальні пандуси для колясок. Але так сталося, що в суботу ми вирішили помити шафи. Якось ми з малим уже так вирішили помити холодильник - і з цього вийшла ціла історія. Цього ж разу вийшла не так історія, як смішні діалоги. 

Я завжди була Плюшкіним. Мені дуже складно прощатися з речами. Я зберігаю 10 років блокноти зі школи, нашу університетську переписку. Так само мені важко розбирати свої шафи. І хоч скільки речей я звідти не вигрібаю, їх ніби не меншає. 

Спочатку розібрала маленьку шафу, яку ділять чоловік і малий. Знайшла там один светр, який чоловік не носить і принесла йому на кухню зі словами: - Чому він досі в шафі? Ти ж його не носиш. Тільки місце займає.

На що чоловік відповів: - Рахуємо. У мене один такий светр. А скільки твоїх набереться?

Кажу: - Так, знаю, що в мене багато речей. Я їх якраз збираюсь викидати.

- Ти і викидати?

- Не віриш?

- Тільки якщо я сам розбиратиму твою шафу.

- Тоді давай разом розбирати.

На середині цього захопливого процесу в нас вийшов отакий діалог. Чоловік: 

- Ти кажеш, що в тебе немає місця в шафі, то скажи - нащо тобі в шафі оця пуста коробка?

- То я відкладала, щоб відвезти додому на яйця.

- Ок. Ідемо далі. Що це? А це - чохол для одягу. О, в ньому щось є. Одяг. Катя, що в чохлі для костюма роблять колготки зимові і шкарпетки?

- Це я колись складала, щоб не забути.

- Мені здається, ти якраз і забула. Бо ми купували тобі нові колготки. А це що? Та це ж пакет з пакетами! Пакет, набитий пакетами... 

- Бачиш, як добре,що ми їх знайшли. У нас якраз закінчились.

- А це що? Ще одна коробка. Величезна пуста коробка. Теж на яйця? Це ж скільки сюди влізе? 200 чи 300?

- Подумаєш: коробка з-під рушників. 

- Ну звісно. От чому в тебе у шафі не було місця - то все винна коробка з-під рушників.

Поки ми отак говорили я своїми речами заскладала все ліжко. Чоловікові речі помістились на одному кріслі. Потім так зітхаю і кажу: - Тепер ми звідси нікуди не переїдемо.

- Чому? - питає чоловік.

- Дивись скільки речей. І це тільки одяг. Це ж нам величезну вантажівку, щоб усе перевезти, треба буде наймати.

- Так, майстер-клас. Показую тільки раз: береш двоє штанів, декілька сорочок, труси, шкарпетки, пакуєш куртку - і в мене помістилось у рюкзак усе. А, ще ложку можна вкласти. А якщо отут трохи сплюснути, то й каструля влізе. Я хоч сьогодні можу переїжджати. 

Малий під час усього прибирання нам, звісно, допомагав. Викидав речі, які я запаковувала в пакети. Обмотував усе, що траплялось під руку, скотчем. Поверх моїх речей висипав конструктор і сів ним гратись. Знайшов у нетрях моєї косметички два гребінці і по десять хвилин розчісував то мене, то чоловіка. Перекладав складені на столі книги собі в іграшки, на підлогу та під шафу. Розважав нас як міг.

Результат усіх спільних зусиль себе виправдав: велика сумка речей, які можна комусь віддати, велика сумка - які можна викинути. Тепер моя шафа дихає вільніше.